День був помірковано спекотний, але все ж, відвідувачі столичного гідропарку, традиційно вишиковувались у численні черги за морозивом та охолодженими напоями. Думки відпочиваючих були приблизно однакові: купити жадану насолоду, покупатись у Дніпрі, позагоряти, залишити декілька десятків гривень на атракціонах і, звичайно, посмакувати, відомий усьому Києву, запашний «гідропарківський» шашлик. Проста схема гармонійно вписувалась у благодушно-розмірений червневий настрій киян та гостей столиці.

Ніхто і не звертав уваги на юнака, котрий самотньо сидів на довгій лавці неподалік декількох точок з морозивом. Морозиво його, здавалось, не цікавило, та і непомітно було, щоб йому було жарко, хоча вдягнений він був у темний костюм. Загалом, його постать зовсім не вписувалась у розважальне призначення дніпровського острову. Хлопчина тримав у руках товсту книгу у чорному переплетенні з невеличким золотистим хрестом на обкладинці. Він раз у раз відкривав її на закладці, щось читав, закривав і якийсь час замислено дивився кудись в далечінь – юнак сидів на лавці і, заразом, був десь далеко. Його очі були дивовижно світлі, на вустах сяяла лагідна посмішка. Хлопець не нав’язувався нікому – навпаки він був радий, що йому не заважають відкривати для себе Творця. Тут, у парку відбувалась найбільша таємниця земного буття – особистісна зустріч людини і Бога.

Подробнее...

 

Доповідь на Четвертих Покровських місіонерсько-просвітницьких читаннях (жовтень, 2011рік)

У своєму першому посланні до Коринфян, у ХІ главі, апостол Павел попереджає християн Коринфу, що повинні серед них і єресі бути, щоби виявились вмілі (досвідчені) [1, с.1522].      Правда, під словом «єресі», апостол розумів, швидше, «розбіжності», а не сучасну його інтерпретацію [2, с.325]. Але принцип, вказаний апостолом, діє ефективно упродовж понад двох тисячоліть існування Церкви Христової. Виникнення кожного нового єретичного вчення ставить актуалізовану проблему перед Церквою, та зумовлює реакцію своїх вірних у її вирішенні. Одну з таких сучасних проблем і буде порушено у даній статті.

Подробнее...

 

La sécularisation est un phénomène qui touche aujourd’hui de plein fouet toutes nos Églises. En effet, il n’est pas rare en Occident de voir des églises vides le dimanche, et même de constater que certaines confessions chrétiennes sont même amenées à vendre certains lieux de culte désaffectés. Néanmoins, prétendre que la sécularisation ne concerne pas les pays dits « orthodoxes » est un mythe. Même lorsqu’on nous montre dans ces pays des églises bondées pour certains jours de fête, il ne faut pas oublier que cette pratique religieuse ne représente que de 5 à 10% de la population locale. Malheureusement, pour beaucoup de ces citoyens, l’Orthodoxie ne se limite qu’à allumer un cierge dans une église quelques fois par an.

Pour ces raisons, il nous semble nécessaire de réfléchir sur la question de comment célébrer et vivre la liturgie dans un monde sécularisé. Il serait sûrement intéressant de se pencher sur la question du sens de la liturgie pour le monde sécularisé, si nous considérons, et cela est un paradigme de l’Orthodoxie, que la liturgie est un moyen de mission pour l’Église. Comment toucher et transformer nos concitoyens sécularisés et athées, ou du moins marqués par une certaine indifférence religieuse, aujourd’hui ? Néanmoins, il nous semble encore plus important d’examiner le processus de sécularisation au sein même de nos communautés, parmi nos fidèles qui vivent et qui subissent ce processus dans leur vie quotidienne dans la société contemporaine. C’est pourquoi nous nous limiterons dans cet article à la question de la célébration liturgique dans un monde sécularisé.

Подробнее...

 

Христианское свидетельство есть, прежде всего, свидетельством о том, что в этом грешном мире на земле жила Пречистая Дева Мария, которая сохранила свою чистоту и непорочность, была безгрешной и небесной, а поэтому никаким образом не была причастна к греху этого мира. Эта чистота Пресвятой Девы, Ее полная покорность и послушание Господу, таким образом, дали возможность соединиться Богу с человеком; Сын Божий воплотился через Деву Марию, и на земле родился Богочеловек, Господь наш Иисус Христос; Бог пришел на эту землю, в этот мир. Поэтому христианство свидетельствует о том, что на земле не только грех и диавол царствуют, христианство возвещает и о том, что на земле есть также Царство Божье, где грех преодолевается, победившим его Распятым на Кресте и Воскресшим Господом, Христом Спасителем.

Подробнее...

 

Публикация: http://www.rp-net.ru/book/discussion/novgorod/ozolin.php

Другие публикации протоиерея Николая Озолина см. в: журнал "Христианская мысль" № 4 (2007-2008), № 5 (2009-2010).

Яркая личность о.Александра Шмемана для знавших его и трудившихся при нем на ниве церковной отличалась — помимо широкого диапазона литературных и общекультурных интересов[1] — на редкость удачным сочетанием смело мыслящего богослова и церковно-общественного деятеля высокого полета. Помню я академические службы двух корифеев в Крествуде в семидесятые годы: «То были особые торжества. Да, именно торжества, и торжественность этим службам придавали два друга: отец Александр и отец Иоанн Мейендорф — оба сияли, каждый по-своему… Радостный отец Александр казался самим олицетворением торжественности, но он служил не только торжественно, он служил торжествующе победоносно «Евхаристию — Таинство Царства». Рядом с блеском отца Александра любой «сослужащий» всегда казался бледным, незначительным, но не отец Иоанн. У отца Иоанна было свое, и это свое позволило ему в течение 24 лет стоять рядом и не оказаться второй скрипкой… На этих службах веяло от них чем-то святоотеческим, «каппадокийским». А смотрелись они как столпы предания и уж никак не реформаторы… У обоих был пафос апостольства, они себя чувствовали на самом деле миссионерами. Про себя все молитвы наизусть читали по-славянски, а возгласы — совершенно естественно по-английски. В академическом храме оба по очереди проповедовали, всегда на английском – один пламенно, другой собранно, но без малейшего диссонанса, всегда в гармонии».[2]

В этих службах о.Александр черпал силы и внутреннюю свободу для решения тех пастырских, литургических, и — last but not least — экклезиологических вопросов, которые он поднимал бесстрашно, силою «дара различения духов», дарованного ему Господом и, увы, так часто не понятого множеством «новаторов», «консерваторов», «церковного-политиканов» и прочих «конъюктурщиков» всех мастей, так охотно, но далеко не всегда обоснованно на него ссылавшихся…

Подробнее...